У практиці дорожнього будівництва до одного з найпоширеніших явищ, що супроводжується відшаруванням, подальшим тріщиноутворенням та руйнуванням асфальтобетонного покриття на жорсткій (цементобетонній чи металевій) основі автомобільної дороги або мосту, відноситься ефект концентрації зсувних термонапружень між покриттям і основою в крайових зонах конструкції. Вони викликаються тим, що, як правило, коефіцієнти лінійного температурного розширення фаз системи мають різні значення, що сприяє виникненню в них несумісних усадок та розширень. В умовах частих змін значень температури в неоднорідних асфальтобетонних конструкціях з термомеханічною несумісністю їх компонентів ці ефекти можуть сприяти їх прискореному старінню. У той же час при термомеханічній сумісності матеріалів досягається більш сприятливий розподіл внутрішньої напруги термічного і механічного походження, що виключає передчасну деградацію міцності контактуючих фаз і всього компонента в цілому. Методами опору матеріалів і методом скінченних елементів встановлено, що в умовах зміни температури системи при її сезонних та добових перепадах найбільшої концентрації піддаються дотичні напруги. Вони локалізуються в крайовій зоні площини контакту шарів, зростають із збільшенням товщини та модуля пружності верхнього шару. Ці напруження є основною причиною виникнення пластичних деформацій у цих зонах та подальшого розшарування в них конструкції. Запропоновано знижувати концентрацію та рівень високоградієнтних дотичних напружень, що генеруються, за рахунок зменшення товщин асфальтобетонного шару на цих ділянках.